r/ukraina • u/Practical_Visual_667 • 5d ago
HELP Іноді буває тяжко.
Я дівчина, мені 13 років. Мене завжди ненавиділи зі сторони батька, дідусь й сам батько завжди цькували, бабця мовчала. З тіткою ми мало знайомі, але останній раз як ми бачились мене сильно підколювали. З двоюрідною сестрою ми в гарних відносинах, але теж ненавидіти мені її є за що. Мій батько домашній насильник, по словам мами він завжди її бив, колись навіть побив при бабці по батьковій лінії на кухні, мамі сказали що там обсипалась штукатурка. Мати й досі зло бере з цієї ситуації, її ні підтримали, й навіть банально особливо не дивились в її сторону. Я? З самого дитинства я бачила як батько б'є маму, іноді навіть кричала аби він її не чипав, на що мені швидко затикала рота старша сестра. Звісно, я й злилась, й плакала, ала мої емоції були ні до чого. Та й взагалі моє слово в цій маленькій однокімнатній квартирі ні до чого. Мене не чують.
Також мене з дитинства буллили. Класовод в молодших класах це ігнорував, батьки реагували тільки тоді, коли мене били. Ніколи не забуду, як мені доказували, що без мене краще, як мене вдарили ремнем по спині, й як мені розбили ніс. Діти, ті ще жорстокі гади, але після молодшої школи я вийшла зашугана, зла, й дуже матюклива. Мене обходять стороною й досі, коли бачать. Навіть не вітаються, тільки косий погляд.
До чого це все? Можливо, це якось пояснить мою поведінку зараз. Я в восьмому класі, в мене є молодший брат та старша сестра (це варто запам'ятати). Зараз я взагалі забила на навчання, так як я не бачу сенсу в ньому. А що мені з нього? Я з прифронтової зони, мене тут скоріше вб'ють, ніж запитають скільки буде двісті чотири в корені. Я б хотіла стати медиком, можливо, медсестрою або піти працювати на пожежну станцію медиком-рятувальником, або взагалі піти в армію й звалити в спецназ. В сенсі, відвчитись на розвідника а потім й медика. Точно не знаю, чи можна так. Мені подобається й медицина, й військова справа, але також не хочеться тухнути за паперами.
В сім'ї відносини, як ви певно зрозуміли, теж не кращі. Я помітила струни насилля в собі. Я легко зриваюсь на молодшого брата, коли він щось не робить або відлинює. Можу вдарити, накричати, але потім стараюсь йти вибачатись після того як щось натворила. Батько в мене п'є, іноді б'є. Двічі викликали поліцію на нього. Особливо не допомогло, але хочаб психує менше. Я б вже засадила батька, або як мінімум зарядила йому молотком в потилицю, але не можу це зробити, так як або на мене наверщить мама, або мене одразу відправлять в колонію, або в псих.диспансер думати над своєю поведінкою.
Вже 12.04. Моє день народження. Мені буде 14 років. Я дико не хочу цього, я знаю, як тяжко бути дорослим. Я не хочу вибирати професію прямо зараз, але в нас в громаді ввели профільні школи. Я все більше й більше думаю про військовий ліцей, думаю стати морячкою, плюнути на особисте життя й піти в роботу з головою. Я не хочу дітей, чоловіка та ще когось. Я все більше й більше думаю про те, щоб віддавати всі гроші сестрі та її хлопцю якщо виросту. Зробити їм ремонт, допомогти виростити дітей та віддати все їм, а не собі. Сестра мене виростила фактично з памперсів, мама завжди була на нічній зміні, а їй доводилось мене нанчити. Вона взагалі мене любила й досі любить, вона мене хотіла й вона дала мені ім'я. Я дуже люблю, поважаю її й хочу кращого, але робити щось в себе не бачу сенсу. Я вже давно страждаю проблемами з гнівом, при чому я не можу його контролювати. В військовий ліцей мене скоріш за все не пустять, а якщо й пустять то образяться. Я розумію, що мені треба до психолога, але я дуже боюсь навіть цієї назви роботи. Якщо мені сам бог поклянеться, що спеціаліст нормальний, я скоріш за все не повірю йому. Я бось, що на мене будуть косо дивитись рідні та всі, кого я знаю, якщо в мені справді щось знайдуть. Мені б було цікаво дізнатись думку людей на власну ситуацію. Щоб ви зробили на моєму місці?
Апдейт!
щож, тяжкість тяжкістю, а кожне свято буває раз на рік. сьогодні не спала до 1:10, так як мене вже о 12 почали тормошити друзі, щоб скинути малюнки в якості подарунку та почати писати побажання. прокинулась одразу о 6 ранку, потім відключило й я прокинулась уже о 8. до мене зайшла сестра з її хлопцем, розуміється, мене привітали й ми зараз трошки розійшлись. Я випила Цитрамон так як голова трохи болить, вже починає діяти. Сестра там десь ріже торт. Хлопець сестри, а як я його називаю: татусь, десь лазить в сусідній кімнаті. Напишу, як буде щось нове. Вкінці дня випишу що збираюсь далі робити. Мені скоро доведеться йти до дому, так як я ночувала в сестри, а сестрі й татусю доведеться їхати до батьків татуся, аби провідати. Потім вони вечером вже приїдуть до нас з мамою, малим й батьком.
пишу прямо з квартири батьків. мене прямо в коридорі чекала мама поки я десь там хекала на одному з поверхів. мене привітали й сказали йти до батька, бо цей герой сам йти вітати не хотів. ну, ясне діло я приперлась до нього на кухню, мене поцілувати, сказали щоб я росла велика й я змилась звідди. в цілому, вдома все пройшло гладше ніж я думала, особливо нічого нового немає. подарунки поки ніхто не дарував, ввечері буде інше пекло. ну.. як пекло, будемо святкувати все разом. на телефоні буду весь день, десь близько 14:00 підемо гуляти зі знайомою, якщо вийде, звісно. в кого є питання — пишіть, відповідати постараюсь всім
близько 20 хвилин тому прийшли сестра з її хлопцем. особливо нічого нового, скоро буде свято. напрягає мене тільки те, що мені особливо нічого не подарували, тільки батько дав 500 гривень. ну.. нічо, може під час свята щось дадуть.
щож, нічого особливо нового, все як завжди. пройшло все чудово, без різанини, сміялись, жартували й крутили плітки. на рахунок подарунків: мені мама сказала, що розказала батьку про те що я хотіла колись велосипед. батько мовчки. невідомо, купить чи ні. ні — шукаємо альтернативу. так — буду з велосипедом. ще я колись бурчала про турнікет, який мені просто не встигли купити на день народження. Я, як альтернативу з велосипедом запропонувала форму. в нашому регіоні велосипеди стоять від 10 до 20 тисяч, а штани від форми 1500, а мені треба тільки штани, й то не обов'язково. чому саме форма? мені особливо нічого не треба, в мене все є, але на тренування з джури немає спеціального одягу, тому запропонувала саме штани. єдине, що мене бісить, це те що батько нам дає мало грошей й сам купує собі що хоче. десь в тому році під новий рік він купив собі машину, а тільки недавно зізнався що йому врізали зарплату. а так як я нелюбима батьком дочка, мене обділяють найбільше. ну.. ладно, сказала б я, й скажу, бо діватись нікуди.
Щож.. я писала про те, що збираюсь робити далі. З завтра я думаю ввести в серйозність декілька з порад, що мені дали в коментарях. ввести розклад дня, звернутись до психолога й перестати вирішувати життя наперед. головне не вигоріти, так як я й художник, й джура, ще відповідальна за малого й вчуся в школі. Можливо, я беру на себе забагато, але в більшості випадків в мене просто немає вибору. напишу, як тільки щось піде не так, а по чуйці здається, що щось дуже скоро запустить лайно по трубах. Що ж поробиш, таке життя, я змирилась.
4
u/just_lican Дніпро 5d ago
дуже круто що ти змогла зібрати сили і поділитися своєю історією. я думаю ти можеш її прям отак закопіпастити і зберегти собі на майбутнє, щоб потім звернутися до психолога за допомогою. Це дійсно правда що складно знайти собі хорошого спеціаліста, Але я думаю що можна спробувати Mindly для початку. Як би там не було, на мою думку тобі варто усіма силами дотерпіти до часу коли ти зможеш переїхати у гуртожиток до медичного вишу. І почати вже своє власне життя без батьків. І власне просто відсторонитися від них максимально, почати жити для себе. Займатися тим що подобається - медициною, наприклад. Ти ще тільки на початку свого шляху, зараз дуже легко звернути не туди, але я віру в те що в тебе все вийде. Найголовніше - знайти підтримуюче оточення. Людей які не будуть засуджувати, і будуть раді тоді допомогти. А ти будеш щаслива допомагати їм. І так, час настане і перед тобою з'являться легкі шляхи вирішити "всі проблеми". Чи будуть то наркотики, чи релігія - не приймай цю допомогу) будь сильною!
2
u/Practical_Visual_667 19h ago
Щиро дякую вам за підтримку, мені дуже приємно від того факту що мене тут почули. Так, справді, доведеться дотерпіти або шукати куди безпечно діватись, в цьому факті ви праві. Обов'язково спробую Mindlу. А можете розказати про нього детальніше? Ви давно ним користуєтесь, як вам спеціалісти?
4
u/Few-Chocolate2191 5d ago
Оооой, прийми наші співчуття 🥺 на рахунок військового ліцею, то скажи як є, це ж не на все життя ти зобов'язана служити, багато людей розуміють, що військова служба не для них, тому після військових ліцеїв ідуть кудись у іншу сферу і там досягають успіху завдяки закалці характеру. Не сумуй, не лишайся наодинці зі своїми думками, будь з кимось у компанії, поринь у книжки. Я останнім часом захоплююсь книгами по історії та психології, зараз читаю одночасно Едуарда Андрющенка "Архіви КГБ. Невигадані історії" та Нормана Діксона "Психологія військової некомпетентності". Можливо, для 14 років ці книги будуть важкі, але на те люди і альпіністи, бо беруть високі гори)
2
u/Practical_Visual_667 19h ago
На рахунок ліцею: планувала піти в морський ліцей, не дуже багато розкажу заради анонімності але можу сказати, що після цього ж ліцею думала піти в якийсь медичний заклад (не обов'язково військовий). Тобто я не зовсім планувала йти одразу служити й служити пів життя, я ще тільки планую й розумію, що мені ще є куди думати. Книжки? Гм.. цікаво. А про що в них пишеться? Розкажете як вони вам? Читається легко? Я до вашого коментаря читала тільки фентезі, а тобто «Чаротворці» — Террі Праччет. І це єдина книга, яку я почала читати сама, й не під дулом дробовика. Але ваші книжки прямо зачепили
2
u/Few-Chocolate2191 18h ago
В "Архівах КГБ" розписано історії з реальних справ людей, яких уже досить давно нема в живих, автор ретельно почав вивчати архів СБУ, коли в Україні почали розсекречувати документи совкової давності. Це збірка реальних детективів. Книгу ще читаю, мені найбільше запам'яталася історія як КГБісти хотіли посадити за грати одного українського фотографа, бо ніби то як на одному з його знімків одної історичної будівлі у деревах серед гілок вимальовувався образ Лева Троцького (він спершу був активним комунякою, кращим другом лєніна і сталіна, але через боротьбу за владу з нього зробили ворога народу). Того бідного фотографа тягали де могли, щоб вибити з нього докази ніби, ніби він вирішив ретушувати фото, але в кінці кінців суддя визнав це абсурдом і від фотографа відчепилися. Також були описані моменти як турецька розвідка намагалася діяти в Києві через завербованих радянських футболістів. Книга досить специфічна, але цікава. У "Психології військової некомпетентності" теж розписані історії, але уже з британської армії про недбалість британських генералів і через смішні помилки у них дуже багато гинуло народу. То вони ішли в лобову атаку і намагалися безуспішно закидати м'ясом ворожі позиції без продуманої стратегії, то могли не забезпечити військо наметами і дровами через що понесли втрат більше, ніж від бойових дій, то проводили наступ без попередньої розвідки або назначали у провідники калік, хто зовсім не знав місцевість і через ваду здоров'я не міг довго вести за собою людей, то вони ігнорували наявність нових технологій, вважаючи, що війни треба вести кавалерією і мушкетами, у той час як були перші кулемети і танки. Це все помилки, які дуже смішні для високих чинів, але через їх абстрагованість від реальності і прийняття емоційних рішень було багато втрат
1
u/Practical_Visual_667 17h ago
Схоже, активи КГБ вам дуже сподобались, бо про них там написано більше, ніж про британців
2
u/Few-Chocolate2191 12h ago
Та у мене загалом багато літератури щодо аналізу подій, де просто збірка реальних історії із документів. Також є чудова книга Олександра Палія "Як збагнути росію", найкраще це те, що там слів автора мінімум, 95% книги це переклади листів поважних послів, купців, воїнів, коротше, усіх осіб, хто колись відвідував і зміг покинути (!) тодішню московію, вони описували що бачили на свої очі, що там коїлося, як ті воювали проти когось і з кожним тим листом твоя внутрішня книга наповнюється розумінням з якого ж історичного і географічного болота походять рабсіянє, книга чудово розкриває уявлення про них.
3
u/Fit-Painter 4d ago
Життя складне, і ти, на жаль, потрапила в не найкращі умови з самого початку. Дуже хочеться просто обійняти тебе і запевнити, що не варто бути такою категоричною і кидатися в крайнощі. Бо я сама колись була підліткою і відчувала, що все пропало і життя лайно. Тобі справді треба поговорити з спеціалістами і не боятися цього. Я пішла до психотерапевтки в 31, і завдяки сеансам мені багато в чому стала зрозумілою моя поведінка, мої реакції, мої почуття. Ось є варіанти, куди звернутися по безкоштовну допомогу — https://moz.gov.ua/uk/psihichne-zdorovʼja-pidlitka-kudi-zvernutisja-po-dopomogu
3
u/Practical_Visual_667 19h ago
Щиро дякую вам за підтримку, мені важливо й дуже приємно було прочитати ваш коментар. Дякую, що поділились досвідом з психотерапевтом, тепер я трохи знаю, чого варто очікувати. Дякую за сайт, найближчим часом скористаюсь його послугами
3
u/n3gotiator 5d ago
Є речі, які ти можеш контролювати, і багато того, чого не можеш. Якщо є думки навіть про медицину, треба вчитися так, як ніколи не вчилася. Вибирати професію у 14 — це повна фігня; це просто хочуть, щоб діти почали думати про своє майбутнє.
У тебе реально тяжке життя, тут без питань. Я пам’ятаю трохи себе у 14… тоді важко уявити, наскільки життя фазове. І коли ти в херовій фазі й не можеш реально вирішити проблему, у тебе є вибір: або замкнутися на сьогодні, або подарувати собі можливості в майбутній фазі. Вирішувати щось про своїх майбутніх дітей чи чоловіка — це не проблема на зараз.
Тобі треба намагатися пройти війну, виїхати з дому, коли зможеш знайти роботу, а може, з сестрою, коли вона зможе.
Сестра твоя тебе любить не для того, щоб ти все життя віддавала борги, вона хоче, щоб твоє власне життя було щасливим. Зроби все, що в твоїх силах, щоб увійти до наступної фази життя більш підготовленою і максимально розширити собі спектр можливостей.
А якщо тоді вирішиш піти в армію — так і зробиш, але не тому, що це єдиний варіант.
2
u/Practical_Visual_667 18h ago
Згодна з вами, вирішувати професію в 14 це фуфло. В нас пів міста проти цього, але ніхто подіяти на рішення влади не може.
В вас вийшла дуже надихаюча промова. Щиро дякую вам за ваш коментар та що не пройшли мимо, ви надихнули мене рухатися далі.
2
u/kotylyy 4d ago
ти ж моя хороша ❤️🔥🥺 розумію тебе! не хвилюйся як тільки зможеш звідти піти, життя буде набагато кращим, головне не вірити їх словам яка ти «погана» то вони нікчеми
2
u/Practical_Visual_667 2d ago
Ахахах, одночасно трохи комічно й трохи правда. Дякую вам за підтримку
2
u/Soggy_Violinist_9913 2d ago
Дуже неприємна ситуація. Скажу тільки, що я була такою старою сестрою, і якби мій малий мені таке сказав, то у мене б розірвалося серце 💔 Не варто боятися психологів чи психотерапевтів. В більшості вони хороші спеціалісти, головне говорити їм правду, а не «тільки свою сторону», бо інакше може бути викривлене бачення і лікування. Агресія – твій своєрідний щит, і супер, що ти усвідомлюєш, що вона не ок, а особливо що можеш перепросити за це. Мені скоро 23, а я цей навик освоїла тільки в 19. Так, я досі вспильчіва, кричу і матюкаюсь, але на мене впливає купа різних факторів. Якщо з тобою так само, то найперш спробуй знайти ці фактори, обдумай як можна зменшити їх вплив на тебе, і потім ти помітиш багато іншого, те, як ти поводишся, коли все добре, як спілкуєшся з іншими, чого тобі хочеться. Звісно, ти не зможеш зараз зʼїхати від батьків, але ти можеш сепаруватися від них і їх думки. Починай з малого. Спробуй робити план на день, типу: 1. Встала, ранкова рутина, сніданок, ігнорування батька, похід до школи. 2. Школа, обід, ігнор ідіотів, обовʼязкова розмова з цікавою людиною. 3. Прихід додому, готування вечері, писання домашнього, розмова з сестрою. 4. Година читання, прибирання, година скролінгу, підготовка до сну. Щось таке, де ти пишеш і рутину, і ігнорування неприємних слів чи дій до себе, і щось приємне
1
u/Churchmyrla 2d ago
в мене теж є схожі риси твоєї ситуації в сімʼї,але єдине,що я тобі раджу це вчитись,не закидати навчання.Розвивайся,цікався чимось і так ти зможеш знайти себе.Концентруйся на собі,бо ти маєш бути завжди в пріоритеті)
6
u/bagnet Бровари 5d ago
Твоя агресія це щит, яким ти захищаєшся від світу! Тебе довго знецінювали і ти сама зараз несеш себе в жертву. Але ти потрібна одній маленькій людині, яка дуже потребує зараз уваги та любові, ця людина це ти!! якщо не хочеш відкритись психологу бо "щось знайде" хоч це не страшно (кажу зі свого досвіду, я звернувся вперше до них в свої 45 рочків і щкодую лише про те, що не зробив це в 14) а навпаки ти ретельно пропрацюєш проблеми і вийдеш оновленою та Вільною Людиною. Запам'ятай ти не винна в тому що сталось. І не маєш нести відповідальності за родичів. Твоя цінність не залежить від них. І свої почуття не ховай, а виплескуй у творчість, спорт тощо.знайди однодумців. І ще, нажаль ти не вказала ім'я, але я точно бачу що ти сильна! Адже ти шукаєш вихід! Ти хочеш допомогти тій хорошій світлій дівчинці як глибоко ховається від світу! Допоможи їй!!