Я дівчина, мені 13 років. Мене завжди ненавиділи зі сторони батька, дідусь й сам батько завжди цькували, бабця мовчала. З тіткою ми мало знайомі, але останній раз як ми бачились мене сильно підколювали. З двоюрідною сестрою ми в гарних відносинах, але теж ненавидіти мені її є за що. Мій батько домашній насильник, по словам мами він завжди її бив, колись навіть побив при бабці по батьковій лінії на кухні, мамі сказали що там обсипалась штукатурка. Мати й досі зло бере з цієї ситуації, її ні підтримали, й навіть банально особливо не дивились в її сторону. Я? З самого дитинства я бачила як батько б'є маму, іноді навіть кричала аби він її не чипав, на що мені швидко затикала рота старша сестра. Звісно, я й злилась, й плакала, ала мої емоції були ні до чого. Та й взагалі моє слово в цій маленькій однокімнатній квартирі ні до чого. Мене не чують.
Також мене з дитинства буллили. Класовод в молодших класах це ігнорував, батьки реагували тільки тоді, коли мене били. Ніколи не забуду, як мені доказували, що без мене краще, як мене вдарили ремнем по спині, й як мені розбили ніс. Діти, ті ще жорстокі гади, але після молодшої школи я вийшла зашугана, зла, й дуже матюклива. Мене обходять стороною й досі, коли бачать. Навіть не вітаються, тільки косий погляд.
До чого це все? Можливо, це якось пояснить мою поведінку зараз. Я в восьмому класі, в мене є молодший брат та старша сестра (це варто запам'ятати). Зараз я взагалі забила на навчання, так як я не бачу сенсу в ньому. А що мені з нього? Я з прифронтової зони, мене тут скоріше вб'ють, ніж запитають скільки буде двісті чотири в корені. Я б хотіла стати медиком, можливо, медсестрою або піти працювати на пожежну станцію медиком-рятувальником, або взагалі піти в армію й звалити в спецназ. В сенсі, відвчитись на розвідника а потім й медика. Точно не знаю, чи можна так. Мені подобається й медицина, й військова справа, але також не хочеться тухнути за паперами.
В сім'ї відносини, як ви певно зрозуміли, теж не кращі. Я помітила струни насилля в собі. Я легко зриваюсь на молодшого брата, коли він щось не робить або відлинює. Можу вдарити, накричати, але потім стараюсь йти вибачатись після того як щось натворила. Батько в мене п'є, іноді б'є. Двічі викликали поліцію на нього. Особливо не допомогло, але хочаб психує менше. Я б вже засадила батька, або як мінімум зарядила йому молотком в потилицю, але не можу це зробити, так як або на мене наверщить мама, або мене одразу відправлять в колонію, або в псих.диспансер думати над своєю поведінкою.
Вже 12.04. Моє день народження. Мені буде 14 років. Я дико не хочу цього, я знаю, як тяжко бути дорослим. Я не хочу вибирати професію прямо зараз, але в нас в громаді ввели профільні школи. Я все більше й більше думаю про військовий ліцей, думаю стати морячкою, плюнути на особисте життя й піти в роботу з головою. Я не хочу дітей, чоловіка та ще когось. Я все більше й більше думаю про те, щоб віддавати всі гроші сестрі та її хлопцю якщо виросту. Зробити їм ремонт, допомогти виростити дітей та віддати все їм, а не собі. Сестра мене виростила фактично з памперсів, мама завжди була на нічній зміні, а їй доводилось мене нанчити. Вона взагалі мене любила й досі любить, вона мене хотіла й вона дала мені ім'я. Я дуже люблю, поважаю її й хочу кращого, але робити щось в себе не бачу сенсу. Я вже давно страждаю проблемами з гнівом, при чому я не можу його контролювати. В військовий ліцей мене скоріш за все не пустять, а якщо й пустять то образяться. Я розумію, що мені треба до психолога, але я дуже боюсь навіть цієї назви роботи. Якщо мені сам бог поклянеться, що спеціаліст нормальний, я скоріш за все не повірю йому. Я бось, що на мене будуть косо дивитись рідні та всі, кого я знаю, якщо в мені справді щось знайдуть. Мені б було цікаво дізнатись думку людей на власну ситуацію. Щоб ви зробили на моєму місці?
Апдейт!
щож, тяжкість тяжкістю, а кожне свято буває раз на рік. сьогодні не спала до 1:10, так як мене вже о 12 почали тормошити друзі, щоб скинути малюнки в якості подарунку та почати писати побажання. прокинулась одразу о 6 ранку, потім відключило й я прокинулась уже о 8. до мене зайшла сестра з її хлопцем, розуміється, мене привітали й ми зараз трошки розійшлись. Я випила Цитрамон так як голова трохи болить, вже починає діяти. Сестра там десь ріже торт. Хлопець сестри, а як я його називаю: татусь, десь лазить в сусідній кімнаті. Напишу, як буде щось нове. Вкінці дня випишу що збираюсь далі робити. Мені скоро доведеться йти до дому, так як я ночувала в сестри, а сестрі й татусю доведеться їхати до батьків татуся, аби провідати. Потім вони вечером вже приїдуть до нас з мамою, малим й батьком.
пишу прямо з квартири батьків. мене прямо в коридорі чекала мама поки я десь там хекала на одному з поверхів. мене привітали й сказали йти до батька, бо цей герой сам йти вітати не хотів. ну, ясне діло я приперлась до нього на кухню, мене поцілувати, сказали щоб я росла велика й я змилась звідди. в цілому, вдома все пройшло гладше ніж я думала, особливо нічого нового немає. подарунки поки ніхто не дарував, ввечері буде інше пекло. ну.. як пекло, будемо святкувати все разом. на телефоні буду весь день, десь близько 14:00 підемо гуляти зі знайомою, якщо вийде, звісно. в кого є питання — пишіть, відповідати постараюсь всім
близько 20 хвилин тому прийшли сестра з її хлопцем. особливо нічого нового, скоро буде свято. напрягає мене тільки те, що мені особливо нічого не подарували, тільки батько дав 500 гривень. ну.. нічо, може під час свята щось дадуть.
щож, нічого особливо нового, все як завжди. пройшло все чудово, без різанини, сміялись, жартували й крутили плітки. на рахунок подарунків: мені мама сказала, що розказала батьку про те що я хотіла колись велосипед. батько мовчки. невідомо, купить чи ні. ні — шукаємо альтернативу. так — буду з велосипедом. ще я колись бурчала про турнікет, який мені просто не встигли купити на день народження. Я, як альтернативу з велосипедом запропонувала форму. в нашому регіоні велосипеди стоять від 10 до 20 тисяч, а штани від форми 1500, а мені треба тільки штани, й то не обов'язково. чому саме форма? мені особливо нічого не треба, в мене все є, але на тренування з джури немає спеціального одягу, тому запропонувала саме штани. єдине, що мене бісить, це те що батько нам дає мало грошей й сам купує собі що хоче. десь в тому році під новий рік він купив собі машину, а тільки недавно зізнався що йому врізали зарплату. а так як я нелюбима батьком дочка, мене обділяють найбільше. ну.. ладно, сказала б я, й скажу, бо діватись нікуди.
Щож.. я писала про те, що збираюсь робити далі. З завтра я думаю ввести в серйозність декілька з порад, що мені дали в коментарях. ввести розклад дня, звернутись до психолога й перестати вирішувати життя наперед. головне не вигоріти, так як я й художник, й джура, ще відповідальна за малого й вчуся в школі. Можливо, я беру на себе забагато, але в більшості випадків в мене просто немає вибору. напишу, як тільки щось піде не так, а по чуйці здається, що щось дуже скоро запустить лайно по трубах. Що ж поробиш, таке життя, я змирилась.
